Цивільний Кодекс
ОСТАННЄ ОНОВЛЕННЯ: 24.05.2025
ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС
Стаття 1. Загальні положення
1.1 Цивільний кодекс є зведенням законів, що регулюють приватні правовідносини між особами, зокрема фізичними особами, юридичними особами та організаціями. Кодекс встановлює правила обігу майна, зобов’язань, спадщини, договорів, а також охорону особистих немайнових прав, таких як честь, гідність і недоторканність приватного життя.
1.2 Укладання документів цивільного характеру (договорів, заповітів, заяв) відбувається за присутності уповноваженої особи — представника державного управління, ліцензованого нотаріуса або юридичного радника, який виступає незалежною стороною та гарантує дотримання норм права.
1.3 Договір може бути розірваний на підставі заяви особи, відповідальної за його укладення, у разі порушення умов договору, за обопільною згодою сторін або за рішенням суду.
1.4 Цивільне законодавство ґрунтується на принципах законності, рівності сторін, добросовісності, свободи договору та неприпустимості зловживання правом.
1.5.1 Фіктивним визнається правочин, укладений без наміру створення реальних правових наслідків, задекларованих у договорі або угоді. Такий правочин вчиняється з метою введення в оману органів державної влади, суду або інших осіб, а також з метою приховати інші дії чи відносини.
1.5.2 Приклади фіктивних правочинів:
- оформлення купівлі-продажу майна без фактичної передачі права власності;
- укладення шлюбу без наміру створення сімʼї (наприклад, для отримання громадянства);
- передача мацна для уникнення відповідальності, податків або арештів;
- створення фіктивних боргів чи угод для банкрутства або прикриття незаконного збагачення.
1.5.3 Правові наслідки фіктивних правочинів:
Фіктивні правочини визнаються недійсними. Особи, що свідомо беруть участь у таких правочинах, можуть нести кримінальну відповідальність (у разі наявності інших обтяжуючих обставин, наприклад, шахрайства, відмивання коштів або підробки документів).
Стаття 2. Цивільні договори
2.1 Цивільний договір є домовленістю між двома або більше сторонами, спрямованими на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків
Прикладом є договір про охорону майна, оренду квартири, громадянської позики грошей або здійснення купівлі-продажу.
2.2 Договір укладається в письмовій формі з підписом уповноваженої особи та усною згодою всіх інших сторін зафіксованою на записуючий пристрій (Ним є бодікамера або мобільний телефон).
2.3 Договір має обов’язково містити: сторони договору, предмет договору, термін дії, права, обов’язки сторін, відповідальність за порушення.
2.4 Укладений договір визнається недійсним, якщо: укладений під тиском, укладений особою без відповідних повноважень, одна зі сторін має обмеження що до укладання цивільних договорів за рішення суду, суперечить законам штату Дисперсія.
2.5 Припинення договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, допущені до моменту припинення.
2.6 Заборонено укладання договорів з неможливістю розриву однією зі сторін.
2.7 Шаблон укладення цивільних договорів:
ЦИВІЛЬНИЙ ДОГОВІР №001
м. Лос-Сантос, 22 травня 2025 року
Сторони договору:
- Громадянин Роузі Йолопович, паспорт №984527 ("Замовник")
- Громадянин Рональд Крей, паспорт №455112 ("Виконавець")
Предмет договору:
Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується забезпечити цілодобову охорону квартири Замовника на строк 14 діб з моменту підписання.
Ціна договору:
Загальна вартість послуг — 10,000 $, що сплачуються у два етапи.
Відповідальність сторін:
У разі невиконання умов договору винна сторона зобов'язується відшкодувати збитки.
Стаття 3. Сімейне право
3.1 Шлюб — це цивільний контракт між двома особами, які вступають у нього з власної волі.
3.2 Умовами укладання шлюбу є: наявність 18 років двом особам, відсутність інших чинних шлюбів, відсутність родинних зв’язків (кровних або усиновлених), згода обох сторін.
3.3 Шлюб може бути розірваний за клопотанням однієї зі сторін перебуваючих у шлюбі до суду, за поданням двох осіб, у разі зникнення безвісти або смерті однієї сторони та не може бути розірваний за поданням держави.
3.4. Суд при розірванні шлюбу визначає порядок розподілу майна, місце проживання дітей та розмір аліментів.
3.5 За бажанням сторони можуть укласти шлюбний договір, який є письмовою угодою між подружжям, що регулює майнові права, зобов’язнання, власність у разі розірвання шлюбу.
3.6 Усе майно, яке було отримане під час знаходження у шлюбі вважається спільним.
3.6.1 Майно не визнається спільним у випадку: майно набуте до укладання шлюбу, здійснення подарунку однією зі сторін іншій, присутні умовм зазначені у шлюбному договорі, майно отримане в спадкування, майно придбане за кошти які належали особисто одній зі сторін.
3.7 Шлюб не може бути укладений з метою отримання матеріальної вигоди. У випадку доведення у суді мотивів укладання шлюбу однією зі сторін пункт 3.6 не діє та все майно переходить у власність сторони позивача.
3.8 Шаблон укладання шлюбного договору:
ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР №001/25
штат Дисперсія, 22 травня 2025 року
Ми, Семуель Йовович та Мілена Куніс, які мають намір укласти шлюб, домовились:
- Усе майно, набуте до шлюбу, залишається в особистій власності кожного.
- У разі розірвання шлюбу, будинок у районі міста Палето Бей залишається за Мілою Куніс.
- Сем Йовович зобов’язується сплачувати аліменти в розмірі 15% щомісячного доходу на утримання спільної дитини.
Стаття 4. Спадкове право
4.1 Заповіт — це офіційний юридичний документ, у якому особа (тестатор) розпоряджається належним їй майном після своєї смерті.
4.2 У разі наявності заповіту, спадкування відбувається відповідно до волі особи, зазначеної в документі, за умови дотримання наступних положень.
4.3 Розпорядження майном за заповітом дозволяється лише в межах 40% від загальної вартості всього майна, яке належало особі на момент смерті
M_заповіт = (M_загальне × (1 − 0.20)) / 2
Де: М_заповіт – є кінцевою кількістю майна, яка може бути передана у спадок. М_загальне – загальна кількість майна
4.4 20% від загальної вартості майна вилучається у вигляді податку на спадщину та перераховується до державного бюджету у грошовій формі.
4.5 У випадку відсутності заповіту, спадщина розподіляється відповідно до стандартного державного порядку:
75% — у власність держави; 25% — найближчим родичам;
4.6 Заповіт має бути завірений представником державного управління в присутності щонайменше одного свідка.
4.7 Заповіт може бути змінений або скасований у будь-який момент за життя особи написанням нового заповіту з проведенням усіх процедур.