Процесуальний кодекс

ОСТАННЄ ОНОВЛЕННЯ: 09.06.2025

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС

РОЗДІЛ I

Загальні положення

Стаття 1. Загальні поняття що використовуються в цьому кодексі.

Процесуальні дії — слідчі, судові чи інші дії, передбачені цим кодексом.

Затримання — це міра короткочасного позбавлення волі особи уповноваженим співробітником правоохоронного органу, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом штату Dispersia, з метою проведення розслідування або доставлення підозрюваного до ITT (ізолятора тимчасового тримання).

Арешт — тимчасове позбавлення волі особи, що скоїла кримінальне правопорушення, на строк, передбачений Кримінальним кодексом.

Слідство — комплекс заходів щодо з’ясування обставин правопорушення, встановлення складу злочину та збору доказів.

Очна ставка — слідча дія, що проводиться у разі суперечностей у показаннях осіб шляхом їх одночасного допиту в присутності одне одного.

Слідчий експеримент — дія, що передбачає відтворення обставин, дій чи подій з метою перевірки або уточнення показань.

Примусове відібрання біоматеріалів — взяття зразків ДНК, крові, слини або інших біологічних матеріалів з метою проведення експертизи; дозволяється на підставі судової санкції або у випадках, передбачених законом.

Впізнання — пред’явлення особи або предмета свідку/потерпілому з метою встановлення тотожності або причетності.

Обшук особи — огляд одягу, тіла, особистих речей особи з метою виявлення предметів, які мають значення для слідства; проводиться за ордером або в невідкладних випадках.

Обшук житла — процесуальна дія, що полягає в проникненні до житлового чи приватного приміщення з метою пошуку або вилучення доказів, речей чи осіб. Проводиться за ордером судді або Генерального Прокурора, крім випадків, коли зволікання створює реальну загрозу доказам або безпеці осіб.

Обшук транспортного засобу — огляд автомобіля чи іншого ТЗ для виявлення доказів, що потребує ордера або обґрунтованої підозри.

Негласні слідчі дії (НСД) — процесуальні дії, що проводяться без відома особи для отримання доказів у справі. Включають спостереження, прослуховування, контрольні закупівлі, впровадження агентів тощо. Проводяться на підставі підпису судді, а у невідкладних випадках — шефа поліції або шерифа округу, з подальшим підтвердженням судом протягом 24 годин.

Ордер (санкція) — офіційний дозвіл на проведення слідчих або негласних дій, оформлений у письмовій формі з підставами, переліком дій і підписом судді чи шерифа.

Уповноважена особа — суддя, шеф LSPD або шериф, який має право санкціонувати проведення процесуальних дій у межах, визначених законом.

Стаття 2. Основні принципи процесуального кодексу.

Процесуальне провадження у штаті Dispersia здійснюється відповідно до принципів, що гарантують законність, справедливість та захист прав і свобод людини. До таких принципів належать:

2.1 Презумпція невинуватості

2.1.1 Кожна особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення до моменту, поки її вина не буде доведена в установленому законом порядку та підтверджена обвинувальним вироком суду.

2.1.2 Підозрюваний або обвинувачений не зобов’язаний доводити свою невинуватість. Обов’язок доведення вини покладається виключно на сторону обвинувачення.

2.1.3 Усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь підозрюваного або обвинуваченого.

2.1.4 Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах або неофіційних даних.

2.2 Законність дій учасників провадження

2.2.1 Усі процесуальні дії правоохоронних органів мають здійснюватися виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством штату Dispersia.

2.2.2 Розпорядження посадових осіб державних органів мають законну силу лише за умови належної ідентифікації посадовця (усне представлення або пред’явлення посвідчення, жетона, форми державного зразка).

2.2.3 У разі екстрених обставин або загрози невідворотних наслідків, розпорядження можуть бути чинними за умови наявності відповідних візуальних розпізнавальних ознак.

2.3 Неприпустимість використання недопустимих доказів

Докази, отримані з порушенням прав затриманого, без роз’яснення його процесуальних прав, вважаються недопустимими. Недопустимими є також:

• Свідчення, отримані шляхом примусу, шантажу, введення в оману.
• Дані, засновані на припущеннях, чутках або інформації без підтвердженого джерела.
• Результати негласного аудіо- або відеозапису, отримані без дотримання вимог до проведення НСД (негласних слідчих дій).

Розділ II

Слідство

Метою цього розділу є законодавче регулювання процесуальних дій, спрямованих на встановлення істини у справі. Усі слідчі дії мають здійснюватися в межах законності, пропорційності, за наявності достатніх підстав і без надмірного втручання у права людини.

Стаття 3. Слідчі заходи.

Співробітник, уповноважений вести слідство, зобов'язаний ініціювати розслідування у випадках:

• Якщо співробітник став безпосереднім очевидцем правопорушення.
• Якщо потерпілі чи очевидці звернулися з проханням відреагувати на правопорушення очевидцями якого вони стали.
• Якщо є судове рішення щодо необхідності проведення розслідування.
• Добровільне визнання та (або) явка з повинною.

Стаття 4. Принципи проведення розслідування.

4.1 Адекватність — співробітник зобов'язаний діяти професійно, не перевищуючи своїх посадових повноважень, і максимально точно розібратися у справі перш ніж робити висновки.

4.2 Невідкладність — співробітник зобов'язаний відреагувати на правопорушення та почати діяти без необґрунтованих зволікань.

4.3 Законність — обов'язок працівників діяти у суворій відповідності до Конституції та інших нормативно-правових актів.

Стаття 5. Письмове діловодство.

Справа має вестись письмово з формуванням звіту/справи за певним розслідуванням, у випадках передбачених внутрішнім регламентом, або у разі необхідності передачі справи до суду чи прокуратури.

Стаття 6. Слідчі дії

6.1 Слідчі дії — це процесуальні дії, спрямовані на виявлення, збір, фіксацію та перевірку доказів. Слідчі дії здійснюються виключно:

• за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину;
• на підставі ордера, підписаного суддею, а в невідкладних випадках — шефом поліції або шерифом округу, з обов’язковим подальшим повідомленням суду.

До слідчих дій належать:

• Допит;
• Очна ставка;
• Опитування;
• Огляд місця події;
• Обшук особи;
• Обшук житла;
• Обшук транспортного засобу;
• Вилучення речей, документів;
• Проведення експертиз;
• Слідчий експеримент;
• Примусове відібрання біоматеріалів;
• Впізнання.

Стаття 7. Негласні слідчі дії (НСД)

Негласні слідчі дії проводяться виключно за рішенням судді або голови поліцейського департаменту.

До НСД належать:

• Спостереження за підозрюваним, транспортом або місцем проживання;
• Приховане відео-/аудіоспостереження;
• Прослуховування телефонних розмов, електронної пошти, месенджерів;
• Оперативне впровадження агентів;
• Контрольна закупівля;
• Перехоплення поштових і логістичних відправлень;
• Інші негласні заходи, передбачені ордером.

Розділ IIІ

Учасники кримінального провадження

Стаття 8. Сторони кримінального провадження

8.1 До сторін кримінального провадження належать:

• сторона обвинувачення (прокурор, слідчий);
• сторона захисту (підозрюваний, обвинувачений, захисник).

8.1.1 Прокурор — це посадова особа, уповноважена здійснювати публічне обвинувачення в суді, а також процесуальний нагляд за досудовим розслідуванням.

8.1.2 Слідчий — це посадова особа правоохоронного органу, яка здійснює досудове розслідування в межах своїх повноважень. Слідчий веде кримінальне провадження, оформлює документи щодо доказів, ініціює клопотання до суду та виконує процесуальні доручення прокурора.

8.1.3 Підозрюваний — особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні злочину або яку затримано на підставі обґрунтованої підозри.

8.1.4 Обвинувачений — особа, щодо якої складено обвинувальний акт і справу передано до суду.

8.1.5 Захисником є адвокат, який надає правову допомогу підозрюваному або обвинуваченому на підставі договору або за призначенням. Захисник має право бути присутнім при проведенні процесуальних дій, ознайомлюватися з матеріалами справи, подавати скарги та клопотання, забезпечувати дотримання прав свого клієнта.

8.1.6 Потерпілим визнається фізична або юридична особа, якій злочином завдано матеріальної або моральної шкоди.

8.2 Іншими учасниками провадження визнаються: потерпілий, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті, а також законні представники підозрюваного або потерпілого.

Розділ III

Затримання

Стаття 9. Причини для затримання.

Особа може бути затримана уповноваженими органами за підозрою у скоєнні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, за наявності однієї з таких підстав:

• Особа застигнута в момент скоєння злочину або безпосередньо після його скоєння, а також коли на цій особі або її одязі, при ньому або в його оселі були виявлені явні сліди злочину.
• Три і більше свідків вказують на дану особу як на ту що скоїла злочин і мають докази, що підтверджують її провину.
• Коли є відеофіксація скоєного злочину цією особою.
• Є ордер на арешт, виданий співробітником прокуратури, або інший документ, що відображає законну вимогу уповноваженої особи.

Примітка: При затриманні на підставі пункту “4” ініціатори процесу зобов'язані назвати номер та дату публікації відповідного документа.

• Коли є суттєві факти вважати, що особа може бути винною у скоєнні злочину (схожість фоторобота, схожість опису предметів одягу, індивідуальні ознаки особи, однаковий номер паспорта та номер телефону з правопорушником).
• Коли висунуто законну вимогу Губернатора, Судді чи співробітника прокуратури за достатніх підстав для затримання.
• Якщо особа знаходиться в місці безпосереднього скоєння злочину.

Стаття 10. Підстави звільнення підозрюваного.

10.1 Підозрюваний підлягає звільненню, якщо:

• За порушення не передбачено запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;
• Пройшло понад 1 години з моменту затриманя, і не було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту;
• Відсутні докази, що підтверджують вину підозрюваного;
• Не підтвердилась підозра у скоєнні злочину;

10.2 У випадку порушення затриманим особливо важких статей Кримінального кодексу Штату Dispersia позначених червоним кольором, затриманий не може бути звільнений. Процесуальні дії продовжуються, а після їх закінчення затриманий або його адвокат можуть подати скаргу до прокуратури на співробітника який порушив статтю 12 Процесуального кодексу Штату Dispersia.

10.3 У випадку грубих порушень статті 12 Процесуального кодексу Штату Dispersia, представником державної установи, що проводить затримання, даний представник влади має бути усунений від процесу проведення процесуальних дій (процесу затримання) , при цьому роботу з затриманим має продовжити інший уповноважений представник влади.

Стаття 11. Строк затримання.

11.1 Строк затримання не може перевищувати однієї години (1 година) з моменту її початку. У зазначений термін затримання, не враховується час, що витрачається на:

• Очікування відповіді та приїзду адвоката, у разі його запиту затриманим.
• Час конфіденційної розмови затриманого з адвокатом.
• Очікування відповіді та приїзду співробітника прокуратури та керівництва затриманого, якщо він є співробітником державних структур. Ознайомлення з доказами провини співробітника, а також ухвалення рішення про його винність або невинність.
• Проведення допиту.

Примітка: Може бути взято процесуальну паузу за рішенням Генерального прокурора Штату.

Стаття 12. Порядок затримання.

Затримання провадиться в наступній обов'язковій послідовності:

• Застосувати кайданки на затриманому.
• Пред'явити службове посвідчення, або надати свій ідентифікаційний знак за вимогою.
• Роз'яснити підстави затримання. Назвати номер ордера та (або) постанови, якщо затримання здійснюється на підставі таких.
• Провести первинний обшук та встановити особу затриманого.

Примітка: Первинний обшук може бути відтерміновано, якщо працівникам загрожує небезпека або обставини затримання створюють перешкоду роботі працівників. Попри це первинний обшук є обов’язковою і невід’ємною частиною порядку затримання. У випадку загрози співробітнику , або перешкод — первинний обшук потрібно провести в безпечному місці, наприклад на території відділку.

Зачитати затриманому його права (Правило Міранди):

"Ви маєте право зберігати мовчання. Все, що Ви скажете, може бути і буде використане проти Вас у суді. Ви маєте право на адвоката. Якщо Ви не можете сплатити послуги адвоката, він буде наданий Вам державою. Ви маєте право на телефонний дзвінок тривалістю не більше 5 хвилин. Ви розумієте Ваші права?"

Доставити затриманого до відділку, для проведення подальших процесуальних дій.

Примітка: У відділку обов'язково потрібно запропонувати затриманому скористатися своїми правами.

Провести вторинний обшук.

Примітка: При вторинному обшуку вилучаються усі нелегальні предмети та зброя.

У разі потреби доставити підозрюваного в місце дізнання для проведення допиту та подальших слідчих дій.

Примітка: У випадку, якщо якийсь із пунктів неможливо виконати в встановленому порядку через загрозу життю держслужбовців/затриманому, або якщо державний службовець вбачає небезпеку у безпосередньому місці проведення процесуальних дій/затримання- дозволено відтермінувати виконання таких пунктів до моменту прибуття в безпечне місце, або до моменту забезпечення безпеки усім учасникам події. При цьому, такі відступи не будуть вважатися грубими порушеннями.

• Допускаються незначні зміни вищевикладеного формулювання зі збереженням загального єдиного сенсу.
• Правило Міранди зачитується два рази якщо з першого разу затриманий не зрозумів свої права.

Стаття 13. Суб'єкт затримання.

Суб'єктами затримання визнаються такі особи:

• Співробітник, який проводив затримання, а також його напарники.
• Особа, яка була затримана.
• Адвокат, який надає юридичну допомогу на запит затриманого, або письмового договору.
• Керівництво затриманого, якщо він є співробітником державної структури.
• Співробітник прокуратури, у випадках якщо затриманий є співробітником державної структури.
• Свідки або очевидці які були в момент скоєння правопорушення, котрі можуть надати цінні відомості.
• Жодних інших третіх осіб у процесі затримання не може бути. Співробітники правоохоронних органів мають право вимагати відійти від місця затримання на 5 метрів усіх громадян, які не є суб'єктами затримання.

Примітка: У випадку невиконання наказів уповноваженої особи, порушники несуть відповідальність згідно з відповідною статтею Кримінального кодексу Штату Dispersia.

Стаття 14. Права затриманого.

Затриманий має наступні права:

14.1.1 Затриманий має право на адвоката.

14.1.2 Якщо затриманий вимагає державного адвоката, співробітник зобов'язаний повідомити про це рацію департаменту, але не зобов'язаний зупиняти процес затримання та слідства. Якщо співробітник, який проводить затримання, не має доступу до рації департаменту, запит відбувається до рації державної структури. Якщо затриманий вимагає приватного адвоката, уповноважена особа яка проводить затримання зобов'язана надати йому можливість викликати приватного адвоката.

Примітка: Виклик приватного адвоката не вважається реалізацією на право телефонного дзвінка.

14.2.3 Співробітник зобов'язаний чекати на відповідь від адвоката протягом 15 хвилин, а прибуття адвоката 30 хвилин.

14.2.4 У разі якщо відповіді на запит адвоката не було отримано протягом 15 хвилин, співробітник має право продовжити процесуальні дії, та перейти до процесу арешту.

14.3.1 Затриманий має право на приватну бесіду з адвокатом.

14.3.2 У випадку, якщо затриманий вимагає приватної бесіди зі своїм адвокатом, співробітник зобов'язаний надати приміщення для конфіденційної розмови.

14.3.3 Строк бесіди адвоката з підозрюваним не повинен перевищувати 1 годину.

14.4 Затриманий має право на телефонний дзвінок.

14.4.1 Якщо затримуваний вимагає телефонний дзвінок, співробітник зобов'язаний надати йому таке право.

14.4.2 Тривалість телефонного дзвінка не повинна перевищувати 5 хвилин.

Примітка: Телефонний дзвінок має відбуватися виключно в присутності співробітника який проводить затримання.

14.5 Співробітникам заборонено провокувати, фізично чи психологічно впливати на затриманого, з метою отримання будь-яких свідчень на свою користь.

Стаття 15. Обов'язки працівника, який проводить затримання.

Співробітник який проводить затримання зобов'язаний:

• Роз'яснити адвокату причини затримання.
• На вимогу надати адвокату службові документи/нашивку/жетон/бейдж, що дозволяють ідентифікувати особу співробітника.
• Працівник повинен постійно вести відеофіксацію затримання.
• Працівник який проводить затримання не зобов'язаний надавати юридичні консультації затриманому. Проведенням таких консультацій зобов'язаний займатися адвокат.

Стаття 16. Затримання працівника державної структури.

16.1 У разі, якщо державного службовця затримано на підставі нормативного документа, вина співробітника вважається доведеною. До пенітенціарної установи або ІТТ, викликається представник державної організації в особі безпосереднього керівника затриманого, який зобов'язаний звільнити свого співробітника та забезпечити його взяття під варту.

16.2 Якщо затримуваний є співробітником держ. структури, то до пенітенціарної установи або ІТТ, викликається представник державної організації в особі безпосереднього керівника затриманого, а також співробітник прокуратури.

16.3 Час очікування співробітника прокуратури та керівництва затриманого становить 20 хвилин з моменту запиту до рації департаменту, за необхідності з інтервалами у 2-3 хв. За неявки прямого начальства затриманого та співробітника прокуратури протягом 20 хвилин, уповноважена особа що проводить затримання має право продовжити процесуальні дії та перейти до процесу арешту.

Примітка: У таких випадках співробітник, який проводив затримання, зобов’язаний протягом 24 годин, зв’язатися з керівництвом затриманого та прокуратурою, і передати всю наявну інформацію.

16.4 Співробітник, який проводив затримання, зобов'язаний ознайомити керівництво та співробітника прокуратури про обставини затримання, а також надати доказ провини.

16.5 Співробітник, який проводив затримання, зобов'язаний надати керівництву та співробітнику прокуратури повний перелік доказів за справою. У разі відсутності доказів, затриманий відпускається, а співробітника буде притягнуто до відповідальності за службову недбалість.

16.6 За результатами розгляду, співробітник прокуратури виносить рішення про притягнення до відповідальності затриманого на місці або про його невинність.

16.7 У разі неявки працівника прокуратури рішення про винність виносить керівництво затриманого. Проте працівник, який проводив затримання у разі незгоди, має право передати матеріали до Прокуратури для винесення повторного рішення. У разі неявки керівництва затриманого рішення про винність виносить співробітник прокуратури.

16.8 Керівництво, яке брало участь у розгляді, зобов'язане звільнити затриманого співробітника державної установи після винесення рішення про залучення до кримінальної відповідальності.

Розділ IV

Арешт

Стаття 17. Підстави для арешту.

Підставами для арешту є:

• У ході порядку затримання ухвалено рішення про винність особи у скоєнні кримінального правопорушення.
• Наявність чинного ордера, на арешт.
• Наявність чинної постанови суду на арешт.

Стаття 18. Порядок арешту.

Арешт проводиться в наступній обов'язковій послідовності:

• Роз'яснити причину арешту підозрюваному.
• Зробити фотознімок підозрюваного (по пояс), заповнити бланк арешту та помістити заарештованого у місце відбування покарання.
• Заповнити справу згідно з подіями.

Стаття 19. Передача арештованого.

У випадку, якщо працівник не уповноважений проводити арешт, особа, яка підлягає арешту, може бути передана іншому співробітнику. Співробітник, який передав заарештованого, зобов'язаний назвати свій номер жетону, а також озвучити статті які були інкриміновані затриманому. Ця інформація має бути записана до бланка арешту для подальшої ідентифікації працівників, які проводили затримання.

Розділ V

Обшук

Стаття 20. Підстави для проведення особистого обшуку.

Підставами для проведення особистого обшуку є:

• Під час проведення процесу затримання відповідно Процесуального кодексу штату Dispersia.
• Наявність ордера Офісу Генерального Прокурора для проведення обшуку.
• У порядку, передбаченому Законом “Про Надзвичайний та військовий стан”.
• В інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Стаття 21. Підстави для обшуку житла, приватної власності та транспортного засобу

21.1 Обшук житла або іншої приватної власності проводиться виключно за ордером, виданим суддею або Генеральним Прокурором на підставі клопотання із зазначенням підстав, об'єкта обшуку та обґрунтованих доказів.

21.1.1 У невідкладних випадках, коли обшук не терпить зволікання (наприклад, існує загроза знищення доказів або небезпека для життя осіб), він може бути проведений уповноваженим співробітником поліції за усною санкцією прокурора, шефа поліції або шерифа округу, з подальшим поданням ордера впродовж 12 годин.

21.2 Обшук транспортного засобу дозволяється:

• за наявності ордера на обшук;
• за наявності обґрунтованої підозри у використанні транспортного засобу для вчинення правопорушення;
• у разі невідкладної загрози життю або здоров’ю осіб (зокрема, при переслідуванні чи оголошенні плану перехоплення);
• під час контрольної зупинки, якщо у посадової особи є достатні підстави вважати, що в авто є предмети або речі, заборонені до обігу.

21.3 Усі обшуки повинні проводитись із фіксацією на бодікамеру та, за можливості, у присутності двох понятих. У разі неможливості — складається відповідний рапорт.

Розділ VI

Процесуальні строки

Стаття 22. Загальні положення щодо процесуальних строків

22.1 Процесуальні строки — це встановлені цим Кодексом або судом періоди часу для вчинення окремих процесуальних дій.

22.2 Порушення процесуальних строків тягне за собою визнання дій або рішень незаконними.

Стаття 23. Строки досудового розслідування

23.1 Строк досудового розслідування становить:

• до 10 діб для проступків;
• до 15 діб для нетяжких злочинів;
• до 20 діб для тяжких злочинів.

23.2 Продовження строків можливе лише за ухвалою суду на підставі клопотання прокурора або слідчого.

Стаття 24. Строки апеляційного оскарження

Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з моменту проголошення вироку.

Розділ VII

Стадії застосування сили

Стаття 25. Визначення стадій застосування сили

Стадії застосування сили — це стандарти, що дозволяють співробітникам правоохоронних органів і представників населення визначати допустимий рівень застосування сили до підозрюваних в порушенні правопорядку залежно від конкретних обставин.

Стаття 26. Стадії застосування сили

Стадія 1 — Соціально-психологічний вплив (присутність).

Стадія 2 — Словесний вплив (законні вимоги, попередження).

Стадія 3 — Фізичний вплив без спецзасобів (захвати, утримання, прийоми).

Стадія 4 — Спецзасоби (наручники, дубинка, сльозогінні речовини).

Стадія 5 — Додаткові спецзасоби (електрошокові пристрої, службові собаки, травматичний помповий дробовик заряджений гумовими кулями, службова собака)

Стадія 6 — Вогнепальна зброя та потенційно летальна взаємодія.

Стаття 27. Послідовність стадій застосування сили

27.1 Стадії застосування сили мають дотримуватися у суворій послідовності, визначеній цим Кодексом.

27.2 У разі екстреної ситуації допускається негайний перехід до наступної стадії застосування сили. залежно від характеру загрози.

До екстрених ситуацій належать:

• наявність у суб’єкта вогнепальної або холодної зброї;
• пряма загроза життю працівника правоохоронного органу або третіх осіб;
• перебування суб’єкта у транспортному засобі під час переслідування;
• неможливість застосування попередньої стадії з об’єктивних причин.
• вбивство службого собаки

27.3 У разі затримання особи, яка не чинить опору, використання наручників дозволяється на Стадії 2 і не вважається фізичним впливом.

Стаття 28. Фіксування застосування сили

Усі дії, починаючи зі Стадії 2, підлягають обов’язковій фіксації у службовій документації, зі Стадії 3 — на відео.

Стаття 29. Перевищення меж необхідної сили

Особа, яка перевищила межі необхідної сили, несе кримінальну відповідальність згідно з частиною 3 статті 69 Кримінального Кодексу.

Розділ VIII

Судовий розгляд

Стаття 30. Загальні засади щодо судового розгляду

30.1 Судовий розгляд проводиться гласно, відкрито, з дотриманням принципу змагальності сторін.

30.2 Усі засідання фіксуються технічними засобами.

Стаття 31. Стадії судового розгляду

Судовий розгляд включає такі етапи:

• підготовче засідання;
• розгляд справи по суті;
• дебати сторін;
• винесення вироку.

Розділ IX

Апеляційне провадження

Стаття 32. Право на апеляційне оскарження

Учасники судового процесу мають право оскаржити вирок суду першої інстанції, крім випадків передбачених цим Кодексом.

Стаття 33. Порядок подання апеляції

33.1 Апеляція подається до суду апеляційної інстанції через суд, що ухвалив вирок.

33.2 У скарзі вказується:

• найменування суду;
• сторони;
• суть оскаржуваного рішення;
• аргументи сторони, що оскаржує.

Розділ X

Закриття кримінального провадження

Стаття 34. Підстави закриття

Провадження підлягає закриттю у разі:

• порушення встановлених цим Кодексом строків досудового розслідування.
• відсутності події злочину;
• відсутності складу злочину;
• недостатності доказів;
• смерті підозрюваного;
• дії амністії або помилування.

Стаття 35. Процедура закриття

35.1 Рішення про закриття приймається слідчим або прокурором та затверджується керівником органу досудового розслідування.

35.2 У випадках, коли справа перебуває в суді — суд виносить ухвалу про закриття.

35.3 Особи, права яких порушені таким рішенням, можуть оскаржити його в установленому порядку.

Розділ XI

Оскарження дій правоохоронних органів

Стаття 36. Право на подання скарги

36.1 Будь-яка особа, яка вважає, що її права були порушені діями, бездіяльністю або рішеннями працівника правоохоронного органу під час затримання, арешту, обшуку, застосування сили, слідчих або інших процесуальних дій, має право подати скаргу.

36.2 Скарга може бути подана:

• протягом 24 годин з моменту звільнення з-під варти, з ІТТ або з місця відбування покарання, якщо скарга пов’язана із затриманням, арештом або триманням під вартою;
• протягом 72 годин з моменту події або з моменту, коли особа дізналася про порушення, — в інших випадках.

36.3 Пропущений строк може бути поновлений прокурором або судом за наявності поважних причин.

36.4 Подання скарги саме по собі не зупиняє виконання законного вироку, арешту або іншого процесуального рішення, якщо інше не визначено прокурором або судом.

Стаття 37. Порядок подання скарги

37.1 Якщо скарга подається на працівника рядового або молодшого складу правоохоронного органу, вона може бути подана до керівництва відповідного департаменту.

37.2 Якщо скарга подається на працівника командного, наглядового або керівного складу, скарга подається безпосередньо до прокуратури штату.

37.3 Незалежно від посади працівника, скарга може бути одразу подана до прокуратури або до суду, якщо заявник вказує на:

• незаконне затримання;
• перевищення меж застосування сили;
• грубе порушення процесуальних прав;
• незаконний обшук;
• приховування або знищення доказів;
• інші дії, що можуть містити ознаки злочину або службового правопорушення.

37.4 Якщо керівництво департаменту не розглянуло скаргу належним чином або не надало мотивованої відповіді, заявник має право повторно звернутися до прокуратури або до суду відповідної юрисдикції.

Стаття 38. Вимоги до змісту скарги

38.1 Скарга повинна бути обґрунтованою та містити конкретні фактичні обставини.

38.2 У скарзі мають бути зазначені, наскільки це можливо:

• дата, час та місце події;
• опис конкретних дій або бездіяльності працівника правоохоронного органу;
• найменування органу або, за можливості, дані працівника;
• дані можливих свідків;
• наявні фото-, відеоматеріали або інші докази.

38.3 Скарга не може ґрунтуватися виключно на припущеннях, загальних звинуваченнях або оціночних судженнях без зазначення конкретних фактів.

38.4 Відсутність окремих відомостей не є підставою для автоматичної відмови у розгляді скарги, якщо зі змісту звернення можливо встановити суть заявленого порушення.

Стаття 39. Обов’язок збереження доказів

39.1 Прокуратура, суд або керівництво правоохоронного органу, отримавши скаргу, зобов’язані невідкладно вжити заходів для збереження матеріалів, що можуть мати доказове значення.

39.2 До таких матеріалів належать:

• відеозаписи з боді-камер;
• записи з патрульних транспортних засобів;
• записи радіоефіру;
• службові рапорти;
• журнали затримання;
• інші матеріали, що стосуються події.

39.3 Працівник правоохоронного органу зобов’язаний забезпечити належну передачу відеозапису з боді-камери або іншого технічного засобу фіксації до системи зберігання або керівництва департаменту.

39.4 Відповідний правоохоронний орган зобов’язаний забезпечити збереження таких матеріалів щонайменше протягом 72 годин з моменту фіксації.

39.5 У разі подання скарги, початку службового розслідування, відкриття кримінального провадження або призначення судового розгляду відповідні матеріали підлягають збереженню до остаточного завершення перевірки, розгляду або провадження.

Стаття 40. Оцінка відсутності відеоматеріалів

40.1 Відсутність запису з боді-камери або іншого технічного засобу фіксації не є автоматичним підтвердженням вини або невинуватості будь-якої зі сторін.

40.2 У разі відсутності відеоматеріалів у межах обов’язкового строку зберігання така обставина підлягає окремій перевірці прокуратурою, керівництвом департаменту або судом.

40.3 Умисне видалення, приховування, пошкодження або неналежна передача відеоматеріалів у період обов’язкового зберігання є дисциплінарним порушенням і може тягнути кримінальну або процесуальну відповідальність.

40.4 Оцінка скарги здійснюється на підставі сукупності всіх наявних доказів.

Стаття 41. Результати розгляду скарги

41.1 За результатами розгляду скарги можуть бути ухвалені такі рішення:

• закрити скаргу як безпідставну;
• визнати дії працівника правомірними;
• застосувати дисциплінарне стягнення;
• передати матеріали до прокуратури;
• відкрити кримінальне провадження;
• визнати окремі докази недопустимими;
• рекомендувати скасування або перегляд процесуального рішення у встановленому законом порядку.

41.2 Заявник має право отримати мотивовану відповідь щодо результатів розгляду скарги.

41.3 Якщо за результатами перевірки встановлено істотне порушення прав особи, прокурор або суд мають право ініціювати відповідні процесуальні наслідки згідно з цим Кодексом та іншими законами штату.

Технічна примітка по структурі кодексу

Після вставки цього блоку:

• Розділ XI “Федеральна справа та ордер” треба перенумерувати в Розділ XII.

Розділ XII

Федеральна справа та ордер

Федеральний ордер видається у випадках, коли:

1.1. Особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, що становить підвищену суспільну небезпеку.

1.2. Злочин має міжвідомчий характер та потребує координації кількох правоохоронних структур (зокрема Шерифського департаменту та LSPD).

1.3. Особа перебуває у розшуку на території більше ніж однієї юрисдикції.

1.4. Існує ризик втечі, знищення доказів або продовження злочинної діяльності.

1.5. Справа перебуває під процесуальним керівництвом прокурора штату.

Чому ордер є федеральним

2.1. Ордер має статус федерального, оскільки його виконання покладається одночасно на декілька правоохоронних органів штату (Шерифський департамент та LSPD).

2.2. Федеральний статус визначається не територією, а рівнем юрисдикції та міжвідомчою координацією.

2.3. У зв’язку із залученням кількох структур, справа виходить за межі локальної компетенції окремого департаменту.

2.4. Процесуальне керівництво здійснюється прокурором, що надає ордеру вищу юридичну силу.

Юридична сила та обов’язковість виконання

3.1. Федеральний ордер є процесуальним актом прямої дії.

3.2. Ордер є обов’язковим до виконання всіма правоохоронними органами штату незалежно від їх внутрішніх регламентів.

3.3. У випадку конфлікту між локальними наказами та федеральним ордером, пріоритет має федеральний ордер.

Скасування Федерального ордера

4.1. Федеральний ордер може бути скасований виключно:

• прокурором, який його видав;
• прокурором вищого рівня;
• судом відповідної юрисдикції.

4.2. Федеральний ордер не може бути скасований:

• Шефом поліції;
• Керівником Шерифського департаменту;
• Будь-якою посадовою особою правоохоронних органів.

4.3. Самовільне невиконання або спроба скасування федерального ордера вважається перевищенням службових повноважень.

Федеральний ордер є процесуальним актом вищого рівня юрисдикції. Якщо справа:

• передана під процесуальне керівництво прокурора штату,
• має міжвідомчий характер (LSPD + Sheriff),
• або визнана такою, що виходить за межі локальної компетенції,
• то вона виходить із підпорядкування місцевого суду.

Скасування можливе лише якщо:

• суддя має рівень юрисдикції, не нижчий за федеральний
• федеральний ордер був виданий із процесуальними порушеннями;
• справа офіційно перебуває в провадженні цього суду.